Участь у конференції

Інститут екології Карпат НАН України

Українське ботанічне товариство

Львівське відділення

Ліга діячів заповідної справи України

Львівське відділення

Наукові основи збереження біотичної різноманітності

Тема доповіді: 

"ДО ІСТОРІЇ ОСВОЄННЯ БІОГЕОЦЕНОТИЧНОГО ПОКРИВУ ВЕРХІВ'Я БАСЕЙНУ РІЧКИ ЛЮЧКИ"

Переглянути доповідь

Як свідчать археологічні дослідження, заселення Українських Кар­пат почалося ще з пізнього палеоліту - раннього мезоліту. З того часу на берегах Дністра та його приток у межах Чернівецької та Івано- Франківської областей виявлено понад півтораста стоянок палеоліту. У неоліті та в епоху бронзи в Подністров'ї було добре розвинене ско­тарство й землеробство, а під кінець бронзи - рудні промисли й соле­варіння.

Поселення, городища й укріплення, площа яких у IX - X ст. сягала десяти га, були своєрідними осередками поширення антропогенної ірансформації біогеоценотичного покриву регіону. Вона характеризу­валася зміною природних меж екосистем у зв'язку з вирубуванням і випалюванням лісів, розвитком скотарства й землеробства, житлового будівництва, металургійних і солеварних промислів і шляхів сполу­чення.

Найдавніші літописи згадують на Підкарпатті два міста як соляні центри, а саме Коломию і Стару Сіль. Від найдавніших часів аж до приєднання Галичини до Австрії важливий і найкоротший шлях зі Східної в Середню Європу проходив не долиною ріки Прут на Делятин, а через гору Рокиту. Він звався Угорським. Пильнувати його було завданням княжої залоги "Берези", котра, крім утримування ладу й порядку на цьому шляху, збирала податки й забезпечувала вивар та експорт солі долиною річки Лючки. Люди, йдучи вздовж тієї річки близько 40 км до Коломиї, назвали її Довгою. Південні узбіччя гори Княжа аж до річки Лючки були вкриті хорошими пасовищами для княжих коней.